Марчихина Буда – українське селище, яке межує з шикарним сосновим лісом на півночі країни. Але відстань до російського кордону складає не більше 5 кілометрів. З початком повномасштабного вторгнення населення села скоротилося майже вдвічі – люди вивозили родичів подалі від ворога. З вересня цього року у селище більше не ходить автобус, який перевозив селян до великих міст Сумщини. Транспортне сполучення припинилося. А от мінометні та артилерійські обстріли продовжуються.
Ірина – фельдшерка. Їй 52 роки. З них близько тридцяти років вона надає першу медичну допомогу людям. Ірина нікуди не поїхала з рідного села. Зараз близько 700 мешканців Марчихиной Буди знають, що їхнє здоров’я залежить лише від пані Ірини. Жінка нерідко рятує життя у той час, як країна-агресорка наражає життя мирних людей на смертельну небезпеку.
– Звичайно, маю багато роботи. Здоров’я людей руйнує постійний стрес, почастішали нервові зриви, – розповідає Ірина. – Здебільшого тут залишилася старші люди – пенсіонери, яким немає куди їхати. Вони звикли займатися своїм господарством, садівництвом, вирощувати городину. За рахунок того й живуть. Ці люди чекають мене щодня – зранку, вдень, ввечері. Але тепер у мене з’явився шанс дістатися до хворих швидше – благодійний фонд «Жіночі можливості в Україні» передав мені зручний і швидкий електровелосипед, що є справжнім порятунком у сільській місцевості. Раніше у нашого фельдшерсько-акушерського пункту був свій автомобіль та водій. Але зараз він служить у ЗСУ.
Протяжність Марчихиної Буди складає 3 кілометри від центра селища до крайньої хати. Шлях туди й назад для Ірини – це близько 5-7 кілометрів пішки, до 5 викликів до хворих щодня. З новим електровелосипедом час, який фельдшерка витрачає на дорогу, скоротився втричі. Попри воєнні випробування у селищі зараз мешкають до 100 дітей, п’ятеро з них народилися вже під час повномасштабної війни. Усі вони також чекають на пані Ірину, коли раптом заболить горло чи вушко…
– У мене два онука – Богдан, 3 роки, та Данило, 10 років. Маю двох синів, але вони з родинами мешкають в іншій області. Звісно, я сумую за ними, хотілося б бачитися частіше, але залишати селище не буду. Я потрібна людям тут. Їм більше немає до кого звернутися, щоб вирішити проблеми із здоров’ям. Пам’ятаю перші дні на початку повномасштабного вторгнення – повна невизначеність, що буде далі. Село тоді залишилося зовсім без ліків, постачання припинилося. Я зробила все, щоб знайти медикаменти, хоча б основні, а також для людей із хронічними хворобами. За допомогою знайомих, колег з інших регіонів України вдалося доправити ліки у Марчихину Буду. На щастя, зараз маю можливість привезти ліки та медичну підтримку тим, хто того потребує. А з новим електровелосипедом витрачаю на це набагато менше фізичних зусиль, і це дуже цінно, – вдячно посміхається Ірина.
У 2023 році благодійний фонд «Жіночі можливості в Україні» сплатив понад 65000 доларів на закупівлю електровелосипедів Dorozhnik Retro Velotarde для фельдшерок та соціальних працівниць чотирьох громад Сумської області, а також громад Донецької та Харківської областей.
Щодня кожен з цих велосипедів привозить фельдшерок і соцпрацівниць щонайменш у 5 будинків, де на них чекають – це 150 візитів на місяць. Завдяки тому, що фонд забезпечив роботу 65 електровелосипедів у трьох областях України, щомісяця майже у 10 тисяч людей є шанс отримувати допомогу набагато швидше.