Ганні Сухобрус було лише 15, коли її батьки купили стареньку хатинку XIX ст. у с. Ліпляве неподалік Канева. Тоді дівчина ще не так багато знала про українську культуру та традиції, про стародавнє життя українців. На що батько сказав: «Прийде час, — і ти все зрозумієш».
Ганна закінчила університет ім. Т. Г. Шевченка (спеціалізація «міжнародний туризм»), але вирішила займатися пасажирськими перевезеннями. Але прийшла пандемія COVID-19, а разом з нею — час переосмислення. Саме тоді вона згадала про хатинку, яка терпляче чекала свого часу. Почалася реставрація: замінили балки, укріпили конструкцію, — родина встигла врятувати хатинку від руйнування. Так у 2021 р. народився культурний проєкт «Бабусина Хатка» — спочатку, як блог і емоційна ідея Ганни. Тоді вона ще не мала чітких планів, лише бажання викликати у людей спогади про дитинство, бабусь та дідусів, і показати, як може виглядати сільський затишок. У 2024 р. Ганна отримала грант від благодійного фонду «Жіночі можливості в Україні» і зараз продовжує успішно розвивати свою справу.
Ганно, розкажіть нам більше про «Бабусину Хатку».
«Бабусина Хатка» — це про цінності. Про українське коріння, тепло та традиції, які хочеться передавати далі. У столітній печі бабуся, в якої ми купили хатинку, пече хліб та показує це молодшому поколінню. З початком Великої війни бажання дізнатися своє коріння та зануритися в українські традиції зросло і серед дітей, і серед дорослих. Ми змогли відреставрувати ще одну хатинку, яка теж має свій шарм. Підкреслили сільську естетику, створили умови для комфортного відпочинку наших гостей. А ще почали організовувати камерні події: музичні вечори, театральні вистави, виставки, майстер-класи.
Як зараз розвивається Ваша справа?
Проєкт «Бабусина Хатка» розвивається на перетині кількох сфер — це культура, популяризація українських традицій та сільський туризм. Ми прагнемо переосмислити уявлення про відпочинок у селі, щоб він асоціювався не лише з «зеленим» туризмом. Через проєкт демонструємо красу українського села, розповідаємо про архітектуру, побут, звички. Також важливою задачею є висвітлення туристичного потенціалу Черкаської області, саме тому проводимо експедиції та відкриваємо різні її куточки, відомі та не дуже.
Після відкриття нашої другої хатинки проєкт почав поступово трансформуватися у повноцінний бізнес із соціальною складовою. Ми не лише приймаємо гостей, а й впливаємо на розвиток громади, підтримку локальних ініціатив і популяризацію культурної спадщини. Тепер у нас є чітке бачення розвитку, довгострокові цілі та бажання масштабуватися.
Минулого року я започаткувала туристичні експедиції місцями сили Канівщини. Моя мрія — створити туристичний кластер, відродити славу Канева як серця туризму в Україні.
Що вас приваблює у роботі понад усе?
Я часто кажу: «Мені здається, що не я створила цей проєкт, а він мене». До його появи я працювала у транспортній логістиці й завжди мріяла створити щось особливе, знайти справу для душі. Усе розпочалося з хатинки, яку давно купили мої батьки. Вона стала точкою дотику до чогось справжнього, теплого й забутого. Під час пандемії COVID-19 та карантину, частину якого провела у бабусі далеко від галасливого міста, я насолоджувалася кожним днем і зрозуміла, наскільки людям не вистачає тиші. Бракує спогадів про дитинство — про те, що колись було буденністю, а тепер стало цінністю.
Найбільше мене приваблює те, що проєкт «Бабусина Хатка» для мене не робота або виключно комерційний проєкт – це моя душа! Ми не просто рятуємо столітні хатинки, ми надаємо їм нове життя, створюємо сенси та зберігаємо сільську автентичну архітектуру. Важливо, щоб наші діти та онуки бачили печі не тільки в музеях просто неба, а могли проживати цей справжній незабутній досвід. Хочемо, щоб село звучало по-новому — не як щось архаїчне, а як точка сили, натхнення й краси.
Які головні виклики вам довелось долати на етапі запуску проєкту?
Загалом це досить складний напрямок роботи. Недостатньо просто здавати будиночки в оренду, я обираю старенькі хати, які часто є в досить занедбаному стані та потребують значних реставраційних робіт.
Важливо розвиватися саме через культурні та соціальні ініціативи, які також вимагають значних інвестицій. Зараз ми працюємо над відновленням вітрил старого млина та перевезенням столітньої хатинки з іншої громади, щоб перетворити її на справжню мистецьку резиденцію.
Завжди хочеться все реалізувати швидко, проте, на жаль, не маємо такого ресурсу. Це найбільша складність, але ми точно не вважаємо це проблемою. Я надзвичайно вірю у наш проєкт. Мене мотивує рухатися вперед до наших амбітних цілей, шукати однодумців і грантові програми для залучення необхідних коштів.
Як Ви дізналися про фонд «Жіночі можливості в Україні»?
Про фонд дізналася в інтернеті, під час пошуку грантових програм. Знайшла сторінку фонду в Instagram, ознайомилася детальніше та вирішила подати заявку, оскільки програма дуже відгукнулася. Вона про розвиток, про жіноче підприємництво, про вплив на громаду. Саме ці цінності ми закладаємо й в основу проєкту «Бабусина хатка».
Куди скерували грантові кошти від фонду «Жіночі можливості» ви отримали?
Ми отримали фінансування у розмірі 70 тис. грн, яке спрямували на облаштування простору для відпочинку: частину коштів використали на придбання та встановлення чану, частину — для доукомплектування бані.
Важливою стала сама участь у програмі — це було про відчуття й розуміння, що в наш проєкт вірять. Це стало для нас неймовірною цінністю — додатковою опорою, що допомогла не зупинитися, а навпаки: мислити масштабніше, братися за сміливі ідеї й не боятись амбітних цілей.
Окремо хочу відзначити силу жіночого ком’юніті, яке формує фонд «Жіночі можливості». Це не просто підтримка проєктів, — це створення дружнього середовища, де народжуються й зростають важливі справи.
Як змінився ваш бізнес після отримання допомоги від фонду?
Це був дуже важливий досвід. Реалізація грантового проєкту стала відповідальним етапом, який допоміг глибше зрозуміти потреби нашої аудиторії. Ми побачили реальний попит не тільки з боку гостей, які приїжджають до хатинок, а й від місцевих жителів та мешканців сусіднього Канева. Цей інтерес став для нас сигналом, що наша ідея є затребуваною. Саме завдяки цій підтримці ми дійшли нової думки: подібна послуга має бути доступна не лише як частина проживання, а як окрема, незалежна локація. Тепер ми розробляємо план, як масштабувати цю ідею, щоб якісно відповісти на запит і зробити послугу доступнішою для більш широкого кола людей.
Скільки людей у вашій команді?
Зараз у нашій команді 12 людей. У 2025 р. команда суттєво збільшилася, адже ми почали роботу над відновленням двох нових хатинок, які придбали на початку року. З кожним етапом проєкт зростає, як і потреба в людях, які розділяють наші цінності й хочуть бути частиною команди, що повертає до життя автентичні простори.
Як грантові програми можуть надихнути інших жінок?
Такі програми потрібні, оскільки вони створюють середовище, де жінки можуть реалізовувати свої ідеї не лише в теорії, а й на практиці — з підтримкою, ресурсами та відчуттям, що вони не самі. Це про віру: в себе, у свої сили, у свою справу.
Коли ти бачиш поруч інших жінок, які почали з маленького й крок за кроком змінюють свої громади, розвивають бізнеси, зберігають культуру — це надихає діяти. Бо розумієш: можеш і ти. Це – сила прикладу, що запускає ланцюг дій. Це коло, яке розширюється.
Тепер я мрію про те, щоби «Бабусина Хатка» стала центром сільського та культурного туризму — не тільки Черкаської області, а й України. Ми прагнемо бути ключовою локацією для іноземних туристів, які досліджують Україну, щоби саме тут вони могли відчути справжнє: тишу, глибину, красу українського села, де плекають українську культуру та традиції.
А ще мріємо про село, в якому хочеться жити. Говорю про село, де є не тільки спогади, а й можливості. Де люди мають роботу, яка їх надихає, молодь не виїжджає, тому що бачить перспективу для розвитку, а старші мешканці села відчувають свою важливість. Бачу в селі сучасну бібліотеку для молоді, центр спільнотворення, місце зустрічей та взаємопідтримки. Хочу, щоби через туризм з’являлися нові сервіси, інфраструктура, цікаві простори.